Прилуччина

Прилу́цький райо́н — район Чернігівської області України з центром у місті Прилуки. Район утворений в 1923 році. Площа — 1,8 тис. км². Населення — 40,87 тис. осіб. Район розташований на півдні Чернігівської області. Межує з Бобровицьким, Ніжинським, Ічнянським, Варвинським, Срібнянським районами Чернігівської області, Пирятинським районом Полтавської області, Згурівським, Яготинським районами Київської області.

Прилуччина01

Через район проходять залізниці Чернігів-Гребінка, Прилуки—Бахмач, автошляхи Чернігів—Полтава, Прилуки—Київ, Прилуки—Ромни. У районі 100 населених пунктів. Район розташований у Придніпровській низовині, в зоні лісостепу. Ліси — дуб, береза, граб, липа — займають 16,8 тис.га. Основна ріка — Удай.

Удай

Корисні копалини: нафта, природний газ, торф. Ґрунти чорноземні. Районний центр — місто Прилуки обласного підпорядкування.

Історична довідка

Найдавніші поселення людини на території Прилуччини з'явилися за доби пізнього палеоліту. Густо заселеною була її територія в епоху бронзи: поселення і кургани цієї епохи знайдені біля сіл Линовиці, Перевалочної, Сухополової, Богданівки. Відомі також поселення скіфського часу. У ІІ- IV ст. нової ери Прилуччина була заселена хліборобськими племенами черняхівців. Густо була заселена територія Прилуччині і в період Київської русі, в радіусі 50 км від міста Прилук налічується більше двох десятків городищ цього періоду. Усі міста-фортеці, а також більшість великих поселень Прилуччини були зруйновані ордами хана Батия в 1239 р.

З середини XIV ст. Прилуччина перебувала у складі Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої, Московської держави. Прилучани брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти іноземного поневолення у XVII–XVIII ст. Тоді вся Прилуччина входила до складу Прилуцького козацького полку, створеного гетьманом Богданом Хмельницьким 1648 р. Після ліквідації полків і Гетьманщини Прилуцький повіт увійшов до складу Чернігівського намісництва, згодом губернії, 1802 р. Прилуцький повіт перейшов до складу Полтавської губернії.

З історичних джерел відомо, що на початку XIX ст. Прилуччина не була районом лише сільськогосподарського виробництва. Тут були цегельні, кінські заводи, суконна фабрика, млини, дещо пізніше з'явилися винокурні, пивоварні, олійниці, кузні.

Важкі часи пережила Прилуччина під час становлення більшовицького режиму. Селянство не сприймало радянську владу, в районі діяли озброєні загони Марусі Чорної, Гонти, Чалого. Для придушення повстань було кинуто регулярні війська.

Після закінчення громадянської війни в селах поступово налагоджувалося нормальне життя. Люди активно й продуктивно займалися своїми господарськими справами, будували нові хати, сіяли хліб, розводили худобу та коней. Уже в 1927−1928 рр. село жило спокійно і, навіть, заможно.

У 1929 р. в селах Прилуччини активно йшла колективізація, а вже 1931 р. розпочався голод. Свого найтрагічнішого апогею голодомор досяг взимку та весною 1933 р., люди пухли з голоду й помирали тисячами. Голодомор закінчився восени 1933 р., але ще кілька років селяни відчували наслідки цього жахливого періоду.

Перед війною життя вирівнялося, а у вересні 1941 р. Прилуччина була окупована німецько-фашистськими військами. Окупація тривала повні два роки.

На фронтах Другої світової війни воювало 12617 жителів Прилуччини, 6954 — не повернулися з поля бою. 6288 уродженців Прилуцького району нагороджені орденами і медалями, 10 — присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано сільради Ічнянського району: Обичівську та Ряшківську — до складу Прилуцького району.

Післявоєнний розвиток району характеризувався стабільним покращенням у всіх сферах життя. У 1960 р. на Прилуччині відкриті родовища нафти і газу, які дають 20% загального видобутку України. Проголошення в 1991 р. державної незалежності України відкрило нову сторінку в історії прилуцького краю. Прилуччина з гордістю 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 92 відсотками голосів сказала «так» державній незалежності України, зробила свій вагомий внесок у національне єднання українців.

Економіка

У районі працює 392 підприємства: з юридичним статусом — 367, без юридичного статусу (філії) — 25. Діють 8 промислових підприємств з переробки продукції сільського господарства. Ведеться видобуток нафти і газу. Найбільше підприємство — «Пожспецмаш» (смт. Ладан). Пожежні автомобілі, виготовлені на заводі, були відзначені в Парижі Діамантовою зіркою якості. Підприємство виготовляє також знаряддя для обробітку землі, зокрема принципово новий розкидач мінеральних добрив, причепи-зерновози.

На базі 39 колишніх сільськогосподарських підприємств діє 33 нових агроформувань, з яких 18 — товариств з обмеженою відповідальністю (54,54%), 9 — приватних сільськогосподарських підприємств (27,27%), 5 комунальних та дочірніх підприємств, в тому числі державних (15,15%) і один обслуговуючий кооператив. Крім цього діє 41 фермерське господарство.

Освіта

У районі функціонує 35 (станом на 2017 рік – 30) загальноосвітніх шкіл, з них: Яблунівська школа-інтернат І-ІІІ ст., та Ладанська гімназія. Функціонує 15 дошкільних установ, 1 професійний ліцей, 1 технікум, 3 позашкільні установи: спортивна школа, будинок школяра, Малодівицький навчально-виробничий комбінат.